Заметіль безжальна і страшна ...
Свистять пулі над моєю головою,
Понівечені і обкрадені тіла,
Я серед них один кричу “До бою !”
Вже третій день без їжі і води,
Забрав в товаришів набої із гранатами,
У голові лиш відблиск пустоти,
Ніби вільний, та як в цепах за ґратами,
Чекаю на підмогу, з миті в мить,
Вже на підході, ну а я копаю ...
Зубами, щоб товаришів зарить,
Щоб душу заспокоїти від чаду.
Спалені міста, у них усі убиті,
Жінкам і дітям не дають спокою ...
З них половина була заживо зарита,
Тому ніколи не пробачу і кричу “До бою !”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309049
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.01.2012
автор: Віктор Непомнящий