Я видихлась знесилилась боротись
Пуста душа і серце повне сліз,
Я задихаюсь й всім цим захлинаюсь,
Й не маю сил піднятися з колін.
Роки які даремно промайнули
Мої роки, і в косах сивини,
Жадаю сили духу
Щоб виплисти із дна пітьми
Ні не дармно, ні таки навчили
Зневіри й злості...
Душа немов потоптане колосся
В цементі фальші зерна щастя непророслі.
Життя біжить і невстигаєм ми,
Запутавшись у мраці між пітьми
Не бачим шлях із роду даний Богом
Втрачаєм ціль, обмеженні буденним гробом
..........звикання й страху перемін.
Як гидко нице й підле бояття
Де віра в себе й смілість молода
Де світло в майбуття і іскорка життя
Тане й счезає десь у небуття.
В соїм шляху усі ми так самотні
У виборі й рішенні проблем
У взлеті і до прірви, до безодні
Лише душа і з тілом наодин.
О мрії ви мої дурненькі
Ви віри промінь у житті
А ви все завтра завтра...
Сьогодні знову талий дим надій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308132
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.01.2012
автор: Доброслава Курган