"Думи мої думи, лихо мені з вами..."
Ой, Тарасе Григорович, і я тими ж шляхами...
Сам на думи дурні свої часто ображаюсь,
Мабуть інші думи мати вже й не сподіваюсь.
Чому й справді така доля у мене лихая?
У теплі, і навіть ситий. А щастя не маю.
Чи даремно вчив Павло нас у одне єднатись,
З дівчиною милою, як в Піснях, кохатись?
І хоча кохану маю, і хоча цілую,
Та нікому я б не зичив любов отакую,
Бо не знаю чого більше - радощів чи горя,
Бо не знаю скільки сліз ще - чи ріка, чи море...
Покохав я чорнобриву, покохав Галину,
Покохав моєму оку любую дівчину.
Та чи любить вона мене? Цілувать - цілує,
Обіймає, ніжно пестить, здається, цінує.
Та не скаже "мій любимий", не назве "коханий",
Не почую "На вік твоя!", не скаже "жаданий".
І кому із нас двох гірше - то важко сказати,
Хто з нас дужче постраждалий - як нам визначати?
Що тут ліпше - не любити, а тілом палати,
Чи кохаючи всім серцем взаємин не знати?
Хто з нас двох є винуватець, а хто постраждалий?
Взагалі наші стосунки - чий то жарт невдалий?
Невже Бог отак жартує, ся із нас знущає?
Невже правди на цім світі і в Бога немає?
Як немає, то чи варто таке життя мати,
Лиш безцільно землю рідну каблуком топтати?
Все сильнішає образа на життя, на Бога,
Як найшвидше хочу стати у Його порога
Й запитати: "Отче любий, мій небесний Тато,
Нащо Ти мене створив землю цю топтати?
Яка роль моя в цім світі, якщо така доля?.."
Ще багато є питань, бо багато болю.
За свою долю болить, за долю Галини:
"Нехай я, а що до неї, святої дитини?
Чому вона так страждає? Скільки сліз пролила?
Чим вона перед Тобою, Отче, завинила?"
Отака то моя доля - її ласку знати,
Так за нею убиватись і про шлюб благати,
Та не чути у відповідь саме того слова...
Отакі дурні вірші ось, отака промова.
Думи мої думи, лихо з вами жити
Як би вас разом з життям подалі подіти?
Не бажаю я нікому такого кохання,
Не бажаю я нікому стільки сліз й страждання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307948
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2012
автор: sainthelg