Дивиться У небо світлий зір:
«Ти куди любов мою повів?
Ти печаль мою кому залишив
І сухим із вод зрадливих вийшов?»
Лине голос в піднебесну синь:
«Ти у небі вільнім там із ким?
Чом мене до себе не візьмеш?
Крил мені широких не несеш?»
Крапає на твердь земну сльоза.
«Я не плачу, то іде гроза!
Я не жду, це вітер поманив –
Буревій, провісник диких злив!»
І печаль статуру огорта.
Рветься тіло – вирина душа,
Кидається в небо вільних мрій…
Потрапляє в грізний буревій!
А на місці, де впадали сльози
(Сльози, - то вода, то ніби роси!)
Проросла, упевнено, трава, -
Значить, що душа іще жива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307882
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2012
автор: Алеха