Чи не здається вам, що ми,
турботливі й чутливі люди,
Які несуть у світ добро
і мир поширюють по всюди,
Стаєм все більш жорстокими і злими,
і замість миру, ми війну несем у світ,
І нелюдство поширюєм, як рису,
не думаючи про миттєвість літ.
І успіху, щоб трішки досягнути,
ми ходимо по головах людей!
Зневіру сіючи у їх життя і душі,
ми ловимо зірки із чужих небес.
Ми лаємось і кажемо неправду,
і власним Я придушуємо інші,
Показуючи ницість існування,
ми вже забули, що існують вірші!!!
І вже нікому не здається парадоксом,
що еволюція, впродовж мільйон років,
Створила нас - істот живих, розумних,
щоб пережить мільйони почуттів …
А ми змогли, всього за сотні років,
здеградувати так, що стали гірше за амебу,
Що не принижує хоча б своїх братів по роду,
а просто так шука життєву насолоду.
Життя не є таким елементарним,
бо нам навряд чи так було б цікаво жити.
Тож кожну хвильку, час і кожну днину
треба любити жити й живучи любити…
…Усіх і все!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307613
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2012
автор: БарабашКа