Як добре те, що ти тепер мовчиш,
Розстріляну свідомість не тривожиш…
Не кличеш із безодні сотень тиш,
У простори небесної дороги…
Як добре, що погасли вже зірки –
Ті свідки майже здійсненої мрії.
І холод невідомості гіркий
Покрив густим туманом сонні вії.
Так буде краще. Буде, як раніш –
Ми, кожен сам по собі побредемо,
Недописавши безкінечний вірш,
Продовжимо в мовчанні вічну тему…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307389
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2012
автор: Лілія Ніколаєнко