Віхоло! Посидь, поговори,
Відпочинь, блакитна зірко ночі!
Піднімаю знову догори
Білі руки і самотні очі.
Догорає свічка на вікні,
Догорає у душі надія.
Закрутився в вирі гніт свічі,
Закрутилась в вирі світла мрія.
І сніжинок ніжних зорепад
Піднімає серце вище в зорі.
Захопила віхола весь сад,
Неозоре, біле, дивне море.
Грають блиски білі на вустах,
Вії покриваються знов снігом.
Віхола заплуталась в словах
І упала у вікно з розбігу.
Білий сніг і білий вир бажань,
Скресло небо вірності над Бугом.
Віхол даремних сподівань,
Самоти незрима. біла хуга.
Дивне це холодне полотно
Відізвалось в серденці сльозою.
Віхоло, полинь в моє вікно!
Може, поговориш хоч зі мною....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307368
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2012
автор: Оля14