***

Вони  як  Боги  зірвалися  і  підлетіли  на  самі  вершини  і  правлять  своїми  вонючими  і  гнилими  головами  як  жити  іншим.  Встановлюють  нікому  не  потрібні  права  та  свободи,  які  ніхто  ніколи  не  виконує  і  не  розуміє,  вони  плетуть  вічні  казки,  вічні  обіцянки,  вічні  мерзенні  пісеньки  в  які  і  самі  не  вірять.  Заходяться  зі  сміху,  якомога  довше  стримують  свої  брехливі  морди,  щоб  не  показати  свою  душу  на  відеокамеру.  
 А  ми  діти,  ми  майбутнє,  чекаємо  коли  нам  скажуть  іти  на  самогубство,  вчити  чужі  мови,  тікати  з  цієї  багнюки,  тікати  з  моря  дохлої  риби,  шукати  кращого  життя,  тяжко  гноблячи  і  руйнуючи  себе  в  чужому  світі.
 18.01.10

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307237
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.01.2012
автор: вікавіка