Одних стираєш немов крейда з дошки,
інших від серця ледве відриваєш.
Ховаєш, чомусь, очі, як волошки,
Усі нитки навколо розриваєш.
Без цих щасливо далі проживаєш,
без інших, вже не виживеш ніяк.
Знову собі щось в склянку наливаєш
і думаєш, що це якийсь там знак.
Одні йдуть, залишаючи сліди,
про інших пам'ять хвилею стирає.
Завжди лишаються якісь плоди
за які хтось тебе ще покарає.
Хтось залишає шрам в душі,
а хтось ту саму' ДУШУ забирає ...
Хтось досі пише про це все вірші..
Бо знов душа на увесь світ волає..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2012
автор: Mellani