Так люблю старенькі фотографії,
Бо на них прості душевні люди.
Ані фотошопів, ані пафосу,
Що тепер присутній майже всюди.
Цю стару пожовклу фотографію
Я беру тремтячими руками.
«Хто на ній?»–з цікавістю запитую,
Зрозуміло, у своєї мами.
Мама сумно дивиться на знимку цю,
На прості довірливі обличчя.
Сльози навертаються на очі нам–
Майже всі вже відійшли у вічність.
Згадую свої дитячі роки я,
Земляків простих, привітних, щирих,
Як цвіли сади в селі, пахли поля.
І такі були усі щасливі.
День липневий і гаряча жнив пора,
Хлюпається сонце у відерці.
Циків мій– це найпрекрасніша Земля,
Найрідніша – у моєму серці!
На цій фотографії моя рідна людина, якої вже нема-моя бабуся Стефа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307030
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2012
автор: Наталія Ярема