Розлетілися міри,
Розлетілися вири,
Кінь зимової казки
Мчить луною щасливо.
Й хоч метелиця снігом
Б’є у очі і гриву –
Не сповільнить це мрії,
Не сповільнить це бігу!
Хай луною жевріють
Нерозмиті зітхання,
Нерозкриті бажання,
Нерозлиті чекання,
Сльози дива казкові,
І завмерлі частинки
Золотистих волошок,
Таємничих хвилинок!
Вири щастя і світла
Мчать із коником в поле.
Кінь живе тільки сонцем
Із зимової волі.
В’ється зоряно грива,
Б’ється в ніжності слово...
Кінь зими лишив мрію
Й заметілі підкову...
Билась муза об небо,
Кінь мчав дико й шалено
Летів вітром морозним,
Сонцем казки до мене...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306914
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2012
автор: Оля14