Життя таке, що кожний у ньому відчуває втому... втому від всього. На даний час, я маю на увазі не "фізичну", а "моральну", або "душевну"... ну це вже як вам зручніше.
Період життя який я проживаю для мене є складним, важким, гнітючим. І я просто втомилась:
Я втомилась від постійних заборон, правил, фальші, метушні.
Я втомилась від брехні, що так часто лунає, і правди від якої стає ще гірше.
Я втомилась від почуттів, котрі завдають такого болю, якого не порівняти з жодним фізичним.
Я втомилась від думок, які постійно скупчуються у моїй голові і не дають спокою.
Я втомилась мріяти, ибо ці мрії ні до чого хорошого не приводять, не здійснюються, і від цього стає ще гірше.
Я втомилась надіятись. А для чого? - Надія помирає останньою...- можливо...перевірю. Але відчуваю, одного дня мені це набридне.
Я втомилась від безсилля... занадто слабка, щоб щось змінити, або це просто виправдання...ще одне... від якого я теж втомилась.
Я втомилась від натягнутих посмішок, нещирих очей, брехливих людей.
Я втомилась від сонця, що колись зігрівало мене, а тепер навіть воно робить мені боляче.
Я втомилась...просто...все дуже просто, а можливо...і від слова "можливо" я теж втомилась. Нічого не можливо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306655
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2012
автор: Анна Беляева