Тікали вдаль без вороття
Дороги – плетиво життя.
Вони усі вели до Рима.
А з них лише одна-єдина
Минула Рим, прийшла в Бескиди.
Вона гнучка й руда, мов глина,
Вона тіка від людських ніг.
Вона вела до Атлантиди,
Та заблукала між доріг.
Вона побігла, куди світ,
Не озирнувшися ні разу.
За нею плівся дикий цвіт
На похвалу чи на образу.
Дорога в безвість утекла –
Туди, я де сто раз була.
Під небом – синії Бескиди,
Які не знали людських ніг.
Вона вела до Атлантиди,
А привела на мій поріг.
12.01.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305995
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2012
автор: Анастасія Витрикуш