Жив сам завжди, не вірячи нікому.
По-справжньому довіритись міг лиш собі.
Тягнув буденних днів шалену втому,
Яку скидав лиш уві сні.
Здавалось, марив хворими думками.
А може, був мудріший за старих?
Лежав у всіх він під ногами,
Хоча, і вище був за всіх.
Він був рабом і всі сміялись,
Але ж, то королі корилися йому.
Його як прокаженого прогнали.
Та кожен з них забрав його додому.
Залишив світ з багатством долі в серці,
Облишив горе з сміхом на вустах.
Лишився тим ким виріс – непутящим,
І генієм в чужих очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304834
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2012
автор: DarkLordV