Я знов іду,
Дорогою, де бачились востаннє,
Й, подумалось, вже досить тим віршам,
Але, з’являються примарами кохання…
Я знов не п’ю –
Аж надто збуджується серце,
Коли скуштує келих мертвої лози.
Біль – то любов, бач, так йому здається.
І я питаю:
А чи маєш й досі ти,
Очей жагучих ту хмільну безодню?
Чи зможу дивлячись у них сказать „прости“ ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2012
автор: Юля Гармаш