Оцей вибілений літами чи зимовою стужею чоловік не відчуває, як на колючому зимовому вітрі посиніли його покалічені руки.
А так красиво і чисто падає сніг, рівняючи лінії понівеченої, розтерзаної долі, що розстелилася на холодному кам’яному плацу під ноги молодим, сильним, імущим. Скрижаніла німа сльозинка капає на зболені пальці, добирається до стомленого серця, залишаючи в ньому глибокий, кровавий слід. Нахиляюся до тієї сльозинки. Зігріваю своїм теплом, як Вищу Справедливість, бо віддаючи – набуваю.
Подивіться уважніше, люди! Це - старець, що просить милостиню. Він не просить. Він дає вам право бути милосердними. Сьогодні отут милосердя роздають задарма.
Так красиво і чисто падає сніг, а в чергу за Милосердям шикуються тільки сніжинки, обціловуючи терпкими цілунками покалічені цурпалки пальців, що задубіли в очікуванні дива – того дива, коли з твоїх очей вихлюпнуться не байдужість і холодні осколки зневаги, а співчуття і щире людське тепло. А поки що німує безголосим птахом крик на закутих печаттю приниження устах і схлипує самотнє зранене серце серед холодної, холодної зими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304187
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2012
автор: Ольга Струтинська