Прийшли надвечір… Хмарились багрянки,
Немов кривавий парус гнав корсар.
Рипіли шви новенької шкірянки
Коли махнув рукою комісар:
„Давай… Тягни! Все ’дно немає бога!
Є тільки контра й плач німих ротів!
Голодному Поволжю допомога
Поплине з риззя, дзвонів та хрестів!“
Оклади рвали з ликів без провини,
Одчайно дзвін скородив рубом дах,
Безплотні серефими й херувими
Ховалися сполохано в кутах.
А люд мовчав… Стояли, наче вмерлі,
Немов зійшлись на похорон села;
Неначе знали, що в червонім жерлі
Згорять не тільки душі, а й тіла.
За тим пішли… А церква з пащі ночі
Німотно мріла в зоряних свічках.
Немовби совість подрана до клоччя,
Або чиясь зґвалтована дочка…
Здіймалась тінь голодної примари,
Московський вітер лютився й свистів.
Над чорним світом слались чорні хмари
І чорна галка клякла на хресті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304131
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.01.2012
автор: Олексій Ганзенко