Плетуся по білому снігу. Недавно випав. От і добре, бо як-то так Новий рік гуляє по подвірях, а снігу, наче хто вкрав. Сумно. Навіть чистий білий килимок, товщиною в півміліметра, і той не дає жодної радості. Та й звідки...
Йду далі, глядь на небо, а ж там повний місяць. Може цього рогатого пастуха звинуватити в своїм нікчемнім настрої. Якось воно вийде не дуже логічно. Він хоч і щодня змінюється, в новій подобі виходить на роботу, та як він причетний. Ні один детектив не знайде звязку.
А з іншого боку, я тут один дибаю, куди ноги несуть, саме йому я й можу вилити всю душу. Він вже точно нікому анічичирк. І не буде дурнуватими порадами "забивати ефір", коли треба просто слухати і кивати. Навіть піддакувати йому не потрібно...
Сумно. Так і хочеться завити: "А-а-а-у-у-у-у-у-у!". І в тім криці передати всі болі та тривоги вверх, в безмежжя небес, поміж зорі, а там вже місяць приведе все до ладу...
Топаю по щойно очищеній каплями снігу доріжці разом з місяцем і... розмовляю з ним на теми душевні... Вечоріє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304042
Рубрика: Нарис
дата надходження 03.01.2012
автор: Eladar