У далечінь вже стелеться дорога -
і в серці прокидається печаль.
Ось кроками важкими до порогу
я йду... Не зупинити час, на жаль.
Мене робота кличе за тумани.
Вже потяг скаламутив тиху ніч.
Газети і пусті книжки-романи
супутниками стануть віч-на-віч
у самоті далекої дороги...
Але мені згадаються не раз
твої переживання і тривоги,
вуста гарячі, що зупинять час.
Я поцілую ніжно твої очі
і присягну цілунками про те,
що в чужині далекій не зурочить
ніхто кохання наше золоте...
І ангели, котрі в купе зі мною
везуть любов твою в далеку путь,
мене врятують від журби нічної.
Шепоче голос рідний: „Не забудь...”
18.07.2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2012
автор: She said: gray...