Зима чогось зашпорталась на старті -
Сніги послала поперед вітрів.
І закружляли віхоли лапаті,
А потім сніг узяв та й помокрів!
І став водою, в землю усотався,
І липне вже земля до підошов.
Ген, по канавах де-не-де зостався...
Питається тоді: навіщо йшов,
Та поспішив і випав так невчасно?
Бо ж без морозу - то ще не зима!
Отож, воно взяло тепер, розгасло -
І через поле ходу вже нема.
А дітлашня зраділа тому диву -
Зліпила навіть бабу снігову.
Тепер вона, на костур злігши криво,
Тихенько капа в стоптану траву.
І слухає: а може йдуть морози
І вбережуть її від срамоти,
Бо де ж таки: в такої баби - й сльози!
Хоч трохи треба гідність зберегти!
Ще будуть нам морози ї завії,
І перемети, ген, аж до весни.
Та то вже так, мої зимові мрії,
Можливо, що й не справдяться вони...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303710
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.01.2012
автор: Дощ