Марічка жила у невеличкому будиночку на околиці міста. Вона була тихою, тендітною, спокійною дівчинкою з глибокими карими очима, м’яким каштановим волоссям, що розсипалось по плечах, та по-дитячому сяючим личком. Інколи здавалося, що вона зроблена з хмаринок: маленьких, білих та легких.
Марічка любила бувати на самоті або слухати бабусині казки. Бабуся дівчинки була казкаркою, а деякі казали, що вона – чарівниця, бо її такою зробили казки.
Одного разу Марічка з бабусею говорили про щастя. Тоді дівчинка ще була дуже маленькою, але цю розмову не забула.
- А що таке – щастя? – питала Марічка, заглядаючи у добрі бабусині очі.
- Щастя – це стан душі, коли хочеться літати. Головне – не впустити його, не втратити.
- А як не проґавити це щастя?
- Часто так буває, що воно кличе тебе срібним дзвоником. Почуєш його – і біжи назустріч своєму щастю.
- А як його впізнати? – Марічка сипала питання, як горох з мішка.
- Щастя прийде, коли стане теплим кришталевий черевичок.
Марічка нічого не зрозуміла, але більше не питала, бо знала: що бабуся скаже, те обов’язково здійсниться, а зараз її питати марно.
Коли Марічка виросла, вона часто думала про цю розмову.
Одного разу дівчина гуляла надворі. Завтра мало б бути свято Нового року. Все було вкрите білим пухнастим снігом. Легенько пощипував мороз. Марічка гуляла самотньо, бо вважала, що, коли ти на самоті, тоді не звертаєш увагу на інших, тому заглиблюєшся у себе, пізнаєш себе.
Думаючи про своє, вона взяла грудочку снігу і затиснула в руці. Сніг почав танути, даючи приємну прохолоду. Коли дівчинка розтиснула руку, то побачила, що з снігу утворилася грудочка льоду, яка формою дуже нагадувала маленький прозорий черевичок, наче зроблений з кришталю. Проте він більше не танув. «Може, це той черевичок, про який говорила бабуся?» - подумала Марічка. Вона взяла його, занесла в будинок і поклала на поличку мВ своїй кімнаті, очікуючи, що буде. Черевичок більше не танув.
Наступного вечора Марічка стояла біля вікна і дивилася, як падають сніжинки. У будинку було гамірно і весело, але дівчинка, як завжди, мріяла на самоті. Раптом вона почула чарівний дзвіночок. Марічка побачила, що дзвенить її кришталевий черевичок. Вона взяла його в руки. Несподівано дівчинка опинилася серед безмежного поля, покритого снігом. Марічка була у легкому платтячку, але їй не було холодно. Озирнувшись, вона побачила велике скупчення скель удалині. Дівчинка пішла туди. Сніг наче розсувався перед нею і йти було легко.
Марічка підійшла до скель. Це було звичайне нагромадження брил, але в центрі було щось, схоже на людське лице, витесане з криги. Несподівано черевичок в руці дівчинки став теплим і поволі танув, але з води в долоні утворилася дуже гарна каблучка. Вона була схожа на змійку, а два синіх камінчика – на дві квіточки. Марічка роздивлялася каблучку і ненароком торкнула нею скель. Брили почали падати, здіймаючи хмари снігу, а посередині стояв молодий вродливий юнак. Марічка від несподіванки вронила каблучку, але хлопець посміхнувся і підняв її. Раптово піднялася хуртовина і Марічка… прокинулася.
Надворі сліпуче сяяло сонце. Дівчина швидко скочила з ліжка і побігла до полички. Черевичок лежав на своєму місці. Марічка взяла його в руки. Несподівано подзвонили у двері і вона побігла відчиняти.
На порозі стояв юнак з букетом квітів, як дві краплі води схожий на парубка зі сну.
- Я Ваш новий сусід і хотів би привітати Вас з новим роком.
Раптом черевичок в руці Марічки став теплим…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303649
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.01.2012
автор: Оля14