Кінець. Закінчую брехати.
Та ні, не іншим, а собі.
Закінчую брехню плекати
В своїй самотній голові.
Я припиняю віру мати,
Що щастя кожному дано.
На нього треба гарувати,
Спікатись, падати і знов
Все ж підійматись на коліна,
Іти, повзти з останніх сил…
А я не можу. Я людина
Без сили волі і без крил.
І зневажаю термін «люблю».
Це просто видумка казок,
Я після цього слова гублю
Життя всім прийнятий зразок.
А треба битись - добиватись,
Боротись кожен божий день,
Щоб ніжне слово не зламати
Під тиском злих людських очей.
Я відмовляюся приймати
Уламки радості на дні.
За неї потім треба дати
Безцінну плату – спокій снів.
А, може, хтось везіння має,
Й удачу втримає за хвіст.
Нехай собі і забирає.
Завжди є приз на певний хист.
Кінець. Закінчую брехати.
Та ні, не іншим, а собі.
Ніяк не зможу не чекати,
Коли надія є в душі…
23.02.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303598
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2012
автор: mari4ka