І знову огортає сум мене -
Невже навік ми подружилися з тобою?
В отій чужій, далекій стороні
Живу з похиленою головою.
Погляну: осторонь життя іде,
І хоч би усмішку одну його зловити
Чужа серед чужих. Чужа серед своїх
Ну скільки можна в хмарах смутку жити?
Навколо гляну – писана краса!
Але чому німує серце, мов крижинка,
І плаче, й стогне зранена душа,
І не знаходить супочинку.
У невагомому я просторі живу,
Дивлюсь на цю красу й її не відчуваю,
Моє минуле – розіп’яте на хресті
Ну а майбутнє? Та його також немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303534
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2012
автор: Ольга Струтинська