Ти так стрімко вриваєшся в моє життя,
Так само стрімко, як з нього тікаєш.
Знову в її обіймах шукаєш каяття,
А потім просто мовчки собі дорікаєш.
Кудись тікає погляд заникуючи прикрість.
Холодні поцілунки знову втамують жаль.
Крізь золотаві очі просвітлює нещирість
Знову в моє волосся вплітається печаль.
А я тебе чекаю, ловлю примар руками.
Шукаю порятунку згортаючи світанок.
І ароматна кава, як завше, із вершками.
"Невже не мучить совість",-питаю наостанок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2011
автор: Mellani