Василю Симоненку,
Василю Стусу
Стерегли нас часи зголоднілі злодійські і хижі.
Ми для них були ласим і бажаним кусенем їжі.
І вони нас зубами, зубами своїми змололи,
Кісточками і кров"ю зросили невільницю голу.
І з степів наддніпрянських ми словом взялись проростати.
Ми не маєм сердець, але ж душі у нас - стратостати.
І на землю рідненьку з небес ми уже повертаєм,
Бо безгрішні були, а її ж бо важаємо раєм
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302727
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.12.2011
автор: Алекс Крутой