***

Меланхолію  змінює  байдужість
Десь  на  межі  між  осінню  й  зимою,
І  я  сама  себе  не  впізнаю...
І  це  ж  яку  потрібно  мати  мужність,
Або  нахабство  -  бути  щирою  з  собою,
Аби  повірити  у  щирість  ще  чиюсь...
Колекції  безглузді  щось  не  тішать  -
Матеріальні  докори  сумління.\
Невже?
І  хоч  усе  могло  би  бути  й  гірше,
Це  тільки  твоє  янгельське  терпіння
Шибки,  і  посуд,  й  серце  береже.
Холодні  ж  сутінки  гарячої  постелі
Також  давно  не  ваблять  як  раніше.
Я,  загoрнувшись  в  крила,  сплю  на  стелі,  
І  подих  крижаний  Того,  Що  В  Скелі
Дедалі  ближче...
Цей  смуток  колисковий  підступає,
Комком  у  горлі  затаївся.  Спокій,
Кажуть,  буває  ліпший  за  ліки.
Ну,  що  ж,  побачимо.  А  поки..
Я  так  втомилась...  Знав  би  ти...  Ти  й  знаєш.
Не  так  би  страшно  забуття  ввісні,
Якби  хоч  знати,  що  ти  теж  зіграєш.
Одного  разу.  Навесні.
Хоча  б  одну.
Але  важливу  роль.

Так  не  прощаються,  здається.
та  я  по-іншому  не  вмію.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302582
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2011
автор: Ірця