… І біль, притаманний у тім наметі,
Що зіп’яло кохання наді мною,
Лежить за полотняною стіною
І почуття тримає на прикметі.
І вже спливли роки стрімким потоком,
І сивина вже замостила скроні,
І вже тремтять з краплиною долоні,
І день ступає вже обачним кроком,
Хоч крає серце біль – до небуття…
Аж лише він утримує життя.
Бо ж там, бо ж там, у тім наметі кволім
Поки що вогник ледь живий ятриться…
Ну що з того, що він – примара долі,
Яка у серці, мов холодна криця?
Аби не гас.
Аби, наметом вкритий,
Як спомин, жив і креслив бліде коло
Мого життя. Якби не впав додолу,
В моїх надій розколоте корито…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302383
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.12.2011
автор: Konst