Біжать повз шляху явори,
Ковтають куряву щоразу,
До обрію, до перелазу
Улоговини чи гори.
Біжать, розкинувши гілки,
Неначе руки, просто неба –
Авжеж спішать, авжеж їм треба,
Авжеж їм бігти залюбки!
І раптом за горою степ,
І раптом тут вони зникають,
Неначе стиха вимикають
Свій біг, своє життя просте.
І вже надію не плекати,
Бо вже гілками не махнуть…
Отак мої роки минуть,
І годі їх тоді шукати…
Невже була одна потреба –
Комусь махнути просто неба?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302382
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.12.2011
автор: Konst