Уже минає четверта година без запаху кави,
Догоряє в кімнаті світло анклаву.
Життя десь дівається, ніхто нікому не кається, ніхто не ховається,
Ніхто і не б’ється, ніхто не женеться, проти снів не понесешся?
Та й справді. Особливо нікуди від них не втечеш,
Вони невблаганні, і навіть не пробуй, заснеш.
Вдихаю холодне львівське повітря, ковток за ковтком ковтаю його,
Прочищаю легені від смогу, смоли й диму сигаретного.
Видихаю безжиттєве повітря суміші пари і попелу,
І опускаюсь донизу в німому сум’ятті снігу і спокою.
Все минуло, розпочав хтось для мене новий етап,
Та забув я про це, і ти знову поставиш мені гандикап.
Та ще й сніг сьогодні робить дурниці такі,
Сьогодні, мабуть, я залишусь у його руці.
Рукавиці забув. Шия, здається, вже покрилася інеєм,
Я побачив вдалі сльози чиїсь обмиті словом розсіяним.
І шансів немає дочекатися літа, поки не розтопиш лави снігів,
А на мене чекає відсутність новин з твоїх телефонів, і проекторних стін.
Мертвенно бліді пальці клацають по клавіатурі старенької Нокії.
І шукають там хоч якийсь телефон який не можна сьогодні залишити у спокої.
Літери якісь… Ні ці сьогодні явно будуть не в дусі.
Вислуховувати… Та що вислуховувати? Вони думають що я сьогодні на тусі…
Світ потрохи набуває знайомих обрисів самого себе,
А я нарешті приходжу у свою голову з думками самого себе.
Бо зараз мені потрібно зібратися, хоча би на кілька годин,
Ти знаєш, вар*яте, тебе питатимуть: що таке сталось, чому ти так пізно один?
Ти маєш сміятися, вечір чудовий, говорити багато, молоти дурниці»,
Вони всі повірять, ніхто й не подумає, що я брешу їм в лиця.
Дзвенить телефон. «Ти будеш коли? – Та вже ось стою, тебе лиш чекаю»
«Я запізнюсь. – Без проблем, почекаю.» Іду краще кави ще вип’ю, без неї доба щось повільно минає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302265
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2011
автор: Morley