Верба над рікою розкинула віти,
Схилилась у воду і шепчеться з вітром,
На долю вербову свою нарікає,
А вітер не чує,а вітер гуляє.
Сьогодні розвів балачки із вербою,
А завтра шипшину узрів над водою.
Шептав їй,що краща на цілому світі
І все червоніли шипшинові квіти.
На те він і вітер,не знає зупинки,
Не має спочину й коханої жінки,
На те він і є чоловічого роду,
Що любить нестримно всю нашу породу.
І я прихилилась сама під вербою,
Розказую їй про жіночую долю,
Про дні,коли вітер до нас прилітає...
Вона мене слуха і гіллям хитає.
19,08,2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301812
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2011
автор: Руслана Сапронова