Своїми пересохлими губами
Латаєш мою рвану душу.
Оту, що під солоними вітрами
Я від людей ховати мушу.
Ховаю.
Ховаюся
Під твоїм сонцем багрянистим
Кривавим заходом твоїм в мені…
В мені мене – молю! – очисти,
Мене в мені убий…
Перероди.
І я воскресну, скресну,
Неначе крига на озерах
Тих, що у душі глибоко.
Нехай це буде і жорстоко –
Я заслужила.
Але…
Я все ж твоя жар-птиця, меснику.
Тож відімсти мені.
Любов́ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301538
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2011
автор: katzekratzet