Скільки я повинна була чекати, щоб ти зрозумів ,що я сама ніжна?
Дні ,години які падали з годинника дуже болюче врізались в безсонні ночі:
я починала сумніватись – і даремно :пояснив Чому не відповідав і був поза зоною досяжності моїх флюїдів.
Я надула губки і задерла носик. Міцно Обійняв , вдихаючи запах волосся і , сказавши щоб не ображалась:»більше я не дам привід сумніватись в мені.!!!»
Сьогодні, коли апаратура На мить зависла, я почула відлуння твоїх слів сказаних приятелю - щось про мене. Чудові слова, як мед на смак! Далі «Квест..» і ти запросив на повільний танець.
Ти був у зеленій футболці і з зеленим уявленням про те яка я з тобою насправді.
Мені подобаються як блистять твої очі, і нехай це лише тому що слизова оболонка подразнюється , як одна з реакцій на випитий алкоголь (зовсім трішки) – мені подобається. Ти вже давно зрілий чоловік , а душа в тебе вісімнадцятирічного, мабуть тому мені з тобою вкрай комфортно. Але я все ще тебе не знаю…
Чоловік в тобі дуже ніжний, уважний і цілком і повністю МІЙ…. Дівча в мені дуже його бажає, але те й робить,що лише спокушає долю.
Дівча боїться стати Жінкою.
Нехай же Чоловік оберігає Дівча.
Сьогодні розповів світу свій вердикт і написав уявно зеленою фарбою на моїй сукні – « ти - моя кохана, я твій». Гарна стала сукня). Букви полетіли метеликами до низу животика. Сукні не стало…Ти прошепотів мені на вушко, що дуже ваблю .
Мій міокард зупинився…я завмерла…я проспала літаргічно рівно тисячу років, які все ж тривали лише хвилину….
і можливо кричала шепотом…і була розстелена постіль…і роздягнена моя душа …але все ж я була сонцем над небесною стерильною ватою.
Я на яву бачу те що комусь являється під кайфом…Я так пишу, малюю, я так живу..
Моє серце сказало :«аста ла віста, спокій» і забилось усіма стінками.
Як любощі можуть завдати болю?
Ти до мене прорвешся :Поцілунками ніжними,розстібнувши ґудзики,
язиком, як саком для метеликів. …
Відстань між нами зменшилась – ти ввірвався у мій часовий простір, у мою «зону комфорту». Що ж ти мені хочеш прохрипіти? …
Сьогодні ти вкрай мій. Сьогодні я вкрай твоя. І я - змія, а ти - чаша з зеленим вином. Я хочу тебе випити, а ти розбиваєшся:кришталевий.
Завтра я буду митцем: я тебе відтворю по спогадам, по шматочках – і всією душею відчую своє творіння.
Тепер я – молитва, яка вірить Всевишньому і б:ється серцем і розбиває коліна об підлогу, щоб ти жив вічно і помер ,лише якщо сконає душа. І Я молюсь щоб твоя душа не захворіла від буденності.
-Що ж це я? Що ж ти мені хочеш прохрипіти?
-Будь-ласка, я спробую нічого не зіпсувати…
- я вже загубилась!!! Так важко себе зрозуміти…
- Ти десь поруч,Он ти!Втечи від себе, якщо так хочеш…
- Певно,потім я Себе відшукаю з тобою?
- Я хочу бути поруч …боюсь тебе втратити… Ти безсила…Мені так здається,що ти в’янеш…Ти куди?
- Мені ..по…га…но.. … чому так боляче? Я знаю про свої 18….
- Що 18?
- 18 кроків до провалля…
- Чому моя любов для тебе провалля?...(((
-Я шукала Себе…але знайшла тебе…я не готова бути щасливою…Що з того ,що подарую тобі ніч п’ятниці …ранок суботи?…
- ти боїшся залишатися зі мною наодинці?...Втечи від мене якщо так!!!…(((
- тобі так легко перейти межу…
- нехай незаймане буде твоє рум’яне тіло… я не вправі порушувати його спокій… не хвилюйся…
Сором»язлива:
Ні,Я хочу віддатись тобі,
Хоругви скласти на постелі.
Останню мить віддати ,останню на Землі,
Чи знову першу з тобою,
Узрівши пломінь у воді.
Осяяна рум'яною посмішкою, вона сиділа сумирно-ти розплітав їй косу - на плечі Сором’язливої лягало золотаво-рудими стрічками довге волосся,стікало тобі між перстів. Малахітові жадібні погляди Чоловіка ніжно і безсоромно роздягали її душу ,лагідними вустами-жаринами торкався її невагомості,а вона ховала свій хиткий погляд в твоїх зорах. Чоловік в твоїй суті НЕ НАПОЛЯГАВ, він розумів її.
Але твоя юна діва танула на очах, Посміхнулась і дала слово повернутись…. вона надто невинна,чиста плоттю і душею стала такою таємничою,як ніколи звабливою і незвичний стогін виривався з її рожевих вуст.
Сором’язлива вирішила вручити нинішню барвінкову ніч Чоловіку ,віддати насолоду самозабуттям в пітьмі по-новому знайомої кімнати. Все єство її тремтіло,бажало відчути чогось нового осмисленого,натхненного. Ти не чекав,перестав чекати цієї миті…і щиро здивувався їй.
Вона віддала йому яскраві миті свого існування. В кімнаті вона вперше не боролась проти Чоловіка.
Від білого линуло червоне,від тиші благання і обіцянки вічності. Вічність стала феніксом.
Сором»язлива:
Ти злітав,злітав за осокори
О,як кружляло в голові і
Били дзьобом в серце журавлі,
І пили кров від змори.
Червона одіж на тобі, біль і печаль. Тиша. Повна тиша в душі. Ти покинув її. Були слова, багато слів про все і ні про що. А потім ти тужив через її хворобливий стан і вона в гарячці промовила:
... цей колір робить тебе агресивним... тінь окреслює твоє бажання – поразка в фіналі.але ти не засмучуйся... Завтра мене вже не буде... в твоєму серці... ти вивчиш безглузді теорії без жодного сенсу, без жодної зради і жалю.... ти вірний своїй безглуздості... але факт є фактом.
Тут Червона тиша в'їлась в повітря... Вибач...... цей колір робить тебе агресивним. І ти Від пристрасті слова забуваєш...я чую всілякі нісенітниці з твоїх уст ... хм..Вони здавались мені відповідями на глобальні питання....
Знаєш, хтось знімав на ксерокс усі мої ранки...
Усі мої ночі з тобою....розповів світу…боляче..плачу…
Пам’ятаєш,Я нафарбувала губи червоною помадою... ти зорі закрив повіками... .на підлозі мій одяг... мій рум"яний сором... ... знаєш, від цього так ....так хочеться бігти кудись!! пауза в байдужість.... голими руками впивається в шию...ІНТЕРМЕЗЗЗЗЗОО... вибач, я …я обіцяла що не тужитиму через тебе…солоні самі скрапують.
Не згадуй мене або згадуй.. у рік може двічі, по колу кружляй і малюй таємничі картини.. пиши вірші і спалюй їх...вони живі лише.... в моєму серці....
Не личить мовчати, чинити безглуздя...
не личить- вигадуй щось схоже...і може..
ти знайдеш в собі людину.
Запис в щоденнику :.....тебе нема і все затихло миттю.....час зупинився.....циферблат зруйнований........тебе нема й нічого не змінити.... сидітиму стримуватиму сльози....а вони здається солодкуваті..не б’юся головою в стіни.... просто одягаю зелені окуляри і йду вулицями міста.....зустрічаю твої друзів.....і я привітний.... нестерпно від самого себе.... вони ж помогли зруйнувати нас........я завтра тебе не побачу...а міг би..сидітиму дома...мовчатиму з стінами......хтось прийде пізніш...спитає як я.....а я посміхнусь....."у мене все прекрасно...".....двері закриваються.... посмішка стирається....... не надовго......пишу тобі.... але ж тебе для мене вже й нема.....Є вона..вона холодна..але я її хочу.
Запис в щоденнику
Залізний цвях у твоїм серці…
І Ти шукаєш ідеал, його знищивши…
Молочний шлях у ложці -
і Ти захлинешся мене випивши –
Я житиму ТОБОЮ.
Від тихого шумування крові,
Я так втомилась …від твоїх сумних дум!…
Навіщо ґвалтувати з любов’ю
одне одному розум…
знову пересолила обід -
знову здалось , що зникаю…
Він інший, вже ж тому, що він не ти…
Він кращий, все ж тому, що світи
Зумовились з під ніг піти…
Щоб МИ змогли ЇЇ знайти…
Не мовчи : «не моя»…
Коли В серці палає зоря…
Не кричи на людях ,що цюкає …
Залізний цвях у твоїх грудях…
Між мною і тобою… солоні зливи..
«Чому ти плачеш» в люстерці скаже….
Янголята співати не припинили…
Їм хто інший крила розв’яже.
Світло від фар. Гуркіт. Грім від гальм . Сором’язлива лежала посеред траси на холодному асфальті і плакала. На небі блукав ранковий вітер, і ніс їй до очей частинки зовнішнього світу, що змушувало плакати дужче і голосніше. Десь поруч зателефонував ледь живий мобільний. Це був ти. ледь живі лабети хотіли допомогти тілу встати,але зломилися від натиску болю. Сором’язлива подивилася в далечінь, туди куди Любов поїхала на асфальтоукладачі, і подумала що не такий вже холодний цей асфальт.
Раз - два - три - чотири -п ять. Вдих…
Раз - два - три - чотири -п ять. Вдих…
ТИ зняв окуляри і нахилився над тілом. Дівчина жадібно заковтувала небо ( воно таке солодке…коли живе). І вона знову жива, жива на мить в твоєму серці, тепла і твоя. Повернеться , повернеться, щоб мить вічністю була!
Лікар зняв халат і став знову тобою. Ти одягнув на її біле тіло свою сорочку і біля ліжка цілу ніч сивіло твоє бажання поцілувати її вуста, але ти беріг її сон. Коли ЇЇ тіло прийшло до тями і зрозуміло, що ти його хочеш, знову хочеш кохати, вона міцно тебе обійняла ..….і впала безсила
Сором’язлива в щоденнику:
Я так хочу жити,
коли ти мене вбиваєш….
Не сумуй, що сторінки гортаю…
десь там був ти…
Забуду про біль…
Спалю весь світ і попіл кину
Тобі під ноги…а сама доживу, не загину
Ти - мої зорі, крізь які я бачу світ…. мої легені ..моє повітря…мій розум …мої думки..…ти моє серце…моя любов..Нікуди мені не дітись… ніяк не зможу без тебе вижити я…Світило ,яке загоряється в тебе над головою…завжди Пояснює посутенілі закутки життєвих негараздів…І я дихаю твоїми поглядами,торкаюсь твоїх вуст…і відчуваю як швидко цокає в тобі моя половинка платонічного часоміра…
О, не ревнуй мене будь ласка, до минулості –я цілком і повністю тобі належу…Знаєш?Я хочу бути твоєю!...
Помовчи будь ласка зі мною… Попиймо каву…я зкурю твій мозок(на нікотин в мене моральна алергія)…я хочу щоб ти залишився зі мною…спіймав на моїм язиці свою ніч….Віддав мені мою….. жагу…
Ти моя відрада ти моя печаль..Наша зустріч була підказана долею..НІ,моє життя – не лише ти!але від тебе воно безпосередньо залежить …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301342
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2011
автор: Біла тінь