Міліють ріки, висихають океани…
А на задвірках серця вже давно зима…
Ще не загоїлись, іще болючі рани…
І в диво вірити втомилася сама.
Бентежить час, який, мов пар, зникає…
Сюрреалізм в картинах буднів тупить зір…
Але я мушу – я вірші складаю,
Усім обставинам йдучи наперекір!
Я дихаю! Хоча не так бадьоро,
Як років з десять ще тому…
Бо обіцяла – в радості і в горі –
Дивитись вгору, не складати рук!
І десь глибоко вогник той жевріє,
І, як в дитинстві, перехоплює ще дух!
І віриться, і любиться в надії,
Що не полишить Бог – і щастя ще знайду!!!
19.12.2011 року м. Вишгород
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301098
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.12.2011
автор: скрипалька