Стане тихо, так тихо, що почуєш, як потяг іде,
Зашаріється небо над вечір рудою загравою,
Дивний холод незвично пустого «ніде»
Приведе мене в гості… та я буду примарою.
Лиш це буде тоді, як речі зібравши піду,
Ні, не речі, лиш друзки розбитого посуду,
З якого їли-пилИ, і в якому тримали біду,
І боялися вроків, а ще - лЮдського осуду.
То ж нехай замість мене повернеться день,
Ні, не я, бо вертатись погана прикмета…
Проживи його весело і про нас ні телень…
Ми минули в минулому, де щирості злети.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300683
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2011
автор: Лана Сянська