Цвяхи дощу вбиває ніч
у дах,
Крізь блиск гілок одне вікно горить,
Десь потяг мчить
і на бігу рида,
І гомін той в повітрі майорить,
І крає серце, виснажене вкрай,
Бо там, за павутиною гілок,
У тім вікні, вабливім, наче рай,
Вже заснувавсь отой двоїстий блок,
Бо на фіранці тінь лише одна,
Але ж бо з’єднана із різних двох –
Матеріальний вид моїх тривог,
Й моїх надій – стрімчаста скеля дна…
Цвяхи дощу вбиває ніч в мене,
А я стою, бо вже не мій це дім,
Бо я гадав – халепа обмине,
Та сподівання утворили дим…
І потяг той,
Біжучий в темний вир,
Почув мій біль
І скрикнув, наче звір…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2011
автор: Konst