боляче думати про відчуття,
біля мене лише тінь нікого
ближнього, доброго, мужнього,
це біль, мій страх, прокляття.
спустошена , збентежена я,
подихом каяття,
вмить відкривається,
моя загублена душа.
і збагатилось серце Божеством,
насичило коханням душу,
замітаю тьму я слідом,
і уникнуть журу мушу.
оті старання марні,
увісні пропадають,
допомога потрібна мені,
у пошуках істини блукаю.
загублена, це ж лабіринт!
о Боже, який збіг,
ти де? блукаю я! а де кінець?
й назад немає вороття.
а де те щастя, ну?
заблукавши плачу,
як дерево сухе, слабну,
не можу йти,вмираючи.
візьми мене за руку,
загладь мої страждання,
відведи в країну,
безкінечного кохання.
завязані очі дівочі,
небачу я нікого,
розвязав мені вночі,
темрява навколо.
де ж добро, любов та щастя?
ті землі мабуть як німі,
приховане чуже прокляття,
тримають всі кулак в імлі.
Бог дав любов!
куди вона зникає?
отямтесь люди,
ненависть убиває.
пройде не мало часу,
на дно душі осяде біль,
свій спокій заморожу,
у сеця навіки як лід.
колись я кохала,
і було це давно,
серце билось сильно,
мріяло й цвіло...
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299869
Рубрика: Нарис
дата надходження 14.12.2011
автор: Juliette