(І отак вони «дивно мовчали». Лише кожну продовжити прагнули мить. Бо сьогодні назавжди прощались. Хоча знали, що будуть і далі любить.)
Вони мов розчинились в повітрі…
Він мовчав. І лиш погляд його говорив.
Та слова десь губились у вітрі, -
і неслося до неба: «…прощав і любив…».
А якщо вона також любила,
та була надто горда, щоб мовити це.
Адже серце і в неї щеміло,
а навколо чомусь розпливалося все…
Таким звичним був цей літній вечір.
Та для них особливим він буде завжди…
Вітер сумно ласкав її плечі
і стирав на обличчі солоні сліди.
Опускалася темінь на квіти.
Тихо плакало зорями небо вгорі.
Скільки слів таких чув уже вітер!
Але кожного разу, як вперше, журивсь.
2003-2007 рр.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299660
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2011
автор: Діана Сушко