Вона іде не обертаючись
і навіть не прощаючись.
Хода її легка,
заледве чутна і п'янка.
Іде,закривши двері за собою,
іде без болю,хоч і обдурена тобою.
За нею двері зачинились
і все - її не повернеш.
Хоч вам обом однакові сни снились
її ти більше не знайдеш.
Вона не повернеться
і не торкнеться більше твоїх рук.
Згубився десь і не знайдеться
у її грудях стук.
Раптово голос обірвався
і очі дивляться байдуже...
А ти,можливо,тільки-тільки закохався,
та це вже не важливо,друже.
Занадто пізно -
вже нема шляху для вороття.
Можливо,дивно
але зникли її почуття.
Хто винен?Не важливо...
Вона вперед іде
і там собі,можливо,
справжнє щастя знайде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299612
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2011
автор: Ірина Джигун