Ой горе, тай годі,
Стріляють гармати.
Єдиного сина
Збира на бій мати.
.
Збирає, збирає,
Та все примовляє.
За милого сина,
У Бога благає.
.
А люба дівчина,
Коханая сина,
Не знає, як жити,
Що далі робити.
.
Що сили ридає,
Та все дорікає:
"Ой милий мій Боже,
Та так же негоже!
.
Його молодого
Та вбити нізащо.
Кому це потрібно?!
Вбиваєш Ти нащо?!"
.
Поблідла дівчина,
Краса вже зникає.
В далеку дорогу,
Його проводжає.
.
Поїхав козак той,
Та там і загинув.
І землю цю милу
Навіки покинув.
.
Від горя такого
Померла та мати.
А тая дівчина
Пішла десь блукати.
.
Блукала, блукала,
Та гірко ридала.
Та десь при дорозі
Тополею стала.
.
Така її доля,
Та, що вже поробиш.
Така Божа воля,
Нічого не зробиш.
.
Ой горе тай годі,
Стріляють гармати.
Загинув козак той,
Померла та мати.
.
Колише той вітер
Дівчиноньку в полі.
Нажаль ми змінити
Не можемо долі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298850
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2011
автор: Владислав Похилый