Чому ти плачеш так, Семирамідо?
Невже скінчилась ще одна з ночей?
Невже стекла вода і з цих речей?
Скотилося в колодязь і твоє Лібідо,
Блистить з пітьми флюїдами ахур?
Вже ранок, моя пані? Ну що ж. Бонжур.
Поглянь, що сонце впало у розріз фіранок -
Пора якраз для змін ролей.
Я тут, а тінь вже в глибині алей.
Зітри сльозу, Семирамідо - ранок!
Чи треба нам також і вдень завіс?
Давай підем. Чи хочеш, щоби я відніс?
Для казок ніч, а ми підемо зараз;
Вздовж колій так красиво й тихо,
Здовж дротів - мир, а ти вважаєш - лихо.
Бо то не потяг їде, то нам в пітьмі маячить Фарос!
Він нам крізь сон світив завжди.
Ну ось рука.. Усе, давай.. Ходи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298844
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.12.2011
автор: M.E.(nachtigall)