Мене напрягають зачинені двері,
Дєвки з кімнати, все задовбало...
Світло ліхтарів, що світять на ліжко,
Все за*бало, коли це мине?
Люди з гуртожитку теж задовбали,
Батьківські збори мурашками по нервам.
Боже, як же це мене достало!
Боже, за що мені це знаю!
Холодом мови, як зараз звертаюсь,
Я прохолола до самих кісток.
Та зараз я не молю і не каюсь,
Просто світ і буденість рве на шматки.
На час я жину матюки,
І палець середній на втіху.
Мене нічого не тримає на світі цьому
І пістолет біля скроні тримаю,
Куля одна і я вже сплю,
Як же це красиво, коли по блідому тілу кров стікає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298507
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 07.12.2011
автор: Даша Піддубна