Ще́дро до́ля вси́пала мені́
задово́лень, метушні́ і ро́ків,
та нама́рне все, я не зроби́в
до коха́ної хоча́ би кі́лька кро́ків.
Не злічи́ти всіх дорі́г строка́тих
по́вних праці, сві́тла і добра́.
Лиш одна́ стежи́нонька закля́та,
що від ми́лої у сто́рону звела́.
Ні, не му́чать докори сумлі́ння.
Ні, не пла́че серце. Заросло́.
То чому ж судо́миться склепі́ння
коли ї́ду повз її село́?
Ніби чарівник, весняний вітер,
враз розвіє мряку часову́,
і зустріну знову на узбіччі -
ту, її, тоді́шню, молоду́.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298486
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2011
автор: Андрій Чернівець