За вікном панує тиша,
Народ в цій тиші тихо спить...
Лиш вартовий, стоїть не може,
В цій тиші око затулить,
Яке впялося в телефон,
І жде чогось, чогось лихого...
І тут задзвонить, загудить,
І він не їде а летить, в цю тиху ніч...
Да лежить, в підїзді темнім біля дому,
Так, як і дзвонили труп,
Дівча розхристане лежить,
Таке ще юне і красиве, їй тільки жить.
Кому вдалось, таке зробить,
Дівча невине так згубить...
Надворі ніч, кругом все тихо,
Народ в цій тиші міцно спить.
Лиш він не спить, той нелюд,
Що життя людське згубив.
Він не засне, його знайдуть,
Жить так дальше не дадуть,
А дадуть таку управу,
Що нелюд зглянеться назад.
Але вже пізно буде,
Життя людини не вернуть,
Життя в цей час безцінний скарб,
І нелюд цього не поняв,
Коли цей скарб пограбував.
За вікном панує тиша,
Народ в цій тиші тихо спить,
Лиш вартовий, стоїть не може,
В цій тиші око затулить,
Він знову жде, і ждать він буде,
Незнаючи, що в мить з ним буде,
Чи задзвонить телефон...
Чи зміна в тиші вся пробуде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298404
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2011
автор: заболотний