Моє серце б"ється тихо.
Пульсує всередині і кличе когось. Звертається до когось.
Мої руки. мої вени. Між пальців і волосся клопочуться то вітер, то дощ.
Я-дерево.
Пахну хвоєю. Живу собою. Дивлюсь на Тебе. Невже я така нездарна?
Єдине, що я вмію- писати ручкою те, що ніколи не оголошу перед друзями. Я- дерево.
Мій дерев"яний світогляд отравлений витоками, відходами з сусідньої фабрики.
Моє тіло гризе шкідник. Мене позначено дешевою червоною фарбою.
Мене рубають.
Мені щось кажуть. Мене хтось любить. Комусь не байдуже, чи я сьогодні поїла, чи не забула шапку, чи виспалась, чи ніхто мене не образив.
Щоб витримати це випробування необхідно бігти стрімголов, записуючи усі вивіски. А я корінням вростаю.
Я Тебе кохаю.
Якби ж я знала твоє ім"я і уміла з Тобою гуторити. А я дерево.
Я - дерево.
є декілька живих паростків. Декілька гілок.
Та хтось вирішив взяти мого соку. Я стікаю смолою.
Я так глибоко пахну Тобою.
Я- дерево.
Між деревами в лісі.
Ти- єдина людина, яка ще не розчарувала. Я б дивилась Твоє життя і закохувалась у нього, я б сміялась з Твоїх жартів і любила чай без цукру.
Ти ти чомусь такий розмитий. На Тобі брудна військова форма.. чи ні.. просто брудно- зелена. Ти сьогодні випив, Тебе сьогодні нудить, Ти сьогодні стомився мене бачити. Що там, в Твоїх долонях?
Сокира?
Ах, так, забула.
Я- дерево.
Я стікаю смолою.
Я так глибоко пахну Тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297865
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2011
автор: Harmonika