Печаль вітрів, мовчання зим
і гір спокійний сон я бачу.
Я відчуваю, що за цим
є інший зміст природи наче.
Дишу я повними грудьми
на верховинській полонині.
Десь там маленькими дітьми
ми загубилися донині.
Я розчиняюся у снах,
де предки грають на трембітах.
В примарних хмарочках-човнах
пливуть казки-легенди в квітах
в краю дитинства чарівнім,
де я – замріяно-щасливий -
бродив, вслухаючись у грім,
у сміх дощу, у шепіт зливи...
А звук ранкових косовиць
щемить... і кличе знову в полі.
І запах пасок-паляниць
серця освячує і долі...
Там мама жде мого дзвінка -
від вічно зайнятого сина.
І все простить її рука,
ці рідні очі і сивини...
І я зумію, я прийду!...
Втечу з рутинного полону
і стежку батьківську знайду.
Торкну від сліз щоку солону...
02.07.08
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297840
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.12.2011
автор: She said: gray...