Не питай мене, Осине рижорозхристана,
Чом сутулиться тінь розрив-самоти:
У рижім багатті згорівша — несписана,
Вигинає видовищем нім-блекоти…
У човнику смутку кленового плинно,
Розгойдує хвилі ріки, немовби хмільна…
Падає, падає переливна краплина
На багряну Осанну світанного дна…
Розіб’Ється, з’іскриться, розсиплеться лиском
На схололі, янтарні журіння верби,
А може підхоплена вітровіїща свистом
Розлетиться в позаобрійні рУни мольби…
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297613
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2011
автор: *SELENA*