Зачекай… бо це літо спекотне навмисне мине,
Під завісу дощу вона вийде знову "на біс",
Неодмінно зі сцени, ти знаєш, побачить тебе,
А ще зорі, ромашки… і сонячні бліки, і ліс…
Їй потрібна розмова хоча би на кілька фраз,
Тільки голос і трішки тепла оксамиту у тембрі,
Чи зустрінетесь… може… лиш в профіль, а не в анфас,
Проштовхнувшись у просторі крізь часові дебрі.
Пам"ятай - ти все будеш таким безнадійно близьким,
І для неї не станеш ніколи статечним і старшим,
Зачекай, вона трішки розрулить зі щастям своїм,
Ти її приручив … на зиму, на весну… на завше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2011
автор: Лана Сянська