Я плачу мовчки та без сліз,
Вдягнувши чорні окуляри,
І посмішка Джаконди грає
На стулених вустах моїх.
Самотність серед тисяч лиць.
Що це?.. Зрілість?
Відштовхнута любов?
Схована безбожність?
Чому її найдужче відчуваю
Долаючи юрби шалений плин?
Лиш дотик схованих очей…
Ні, це не місто – це суха пустеля!
І тихо оберіг я промовляю:
«Боже, не одна я, не одна я…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296739
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2011
автор: Oksana .