Ми не цінуємо те, що маємо:
(В людини сутність , на жаль, така.)
ми як належне усе сприймаємо
й тому живемо так «звисока».
А потім раптом чогось лишаємось.
Й таким вагомим воно стає! –
Одразу ж з неба свого спускаємось.
Але запізно! Вже все як є.
І тільки мучать слова несказані,
й пориви дій, що згасали, як сон…
… і біль, що завдано іншим образами,
і вирок совісті як закон…
Ми не цінуємо те, що маємо.
(В людини сутність, на жаль така.)
… а розумієм, коли втрачаємо,
коли нервово тремтить рука…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296717
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2011
автор: Діана Сушко