У світі шаленім
Коні скажені…
Мімозою сни —
Пригорни, пригорни,
Причаруй, причаруй,
Розквітчай серцеграй
Словами, вустами,
Вельможними днями,
Краплиною щему…
— О, де ми? О, де ми?
Навпомацки йдемо.
Твоя діадема
Розносить хмарища,
А вітер все свище,
Куйовдить діброви.
В танку́ гонорова
Осінь пророча
Блюзує охоче —
Цвіркоче, цвіркоче,
Здурманює очі —
Кружляє рай-птахом.
Сумна горупаха
Самує у безвість.
Знотовує млість
Мантра всечасу.
Свічину незгасну
Роздмухує Дід*
Життя родозвід—
Начало-начал —
Любові причал.
Дід* — в контексті «Дух старійшини роду» — Дух роду
В кожному із нас Дух прароду роздмухує вогнище Любові чи задмухує (за гріхи предків).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296672
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.11.2011
автор: *SELENA*